аромат кави

Так, я памятаю тебе! Так, я весь час тебе згадую і боюсь кожної ночі коли ти мені снишся, а в той же час я так хочу, щоб ти мені снився, адже тільки у вісні я тебе обіймаю та цілую, тільки у снах я відчуваю спокій душі, тільки тоді я тебе можу назвати сволотою і міцно-міцно обійняти....знаю, може це дивно, але я й сама дивуюсь, проте, так воно і є...я хочу, щоб ти мені дзвонив, але моя гордість, а може спогади того болю не дозволять мені повернутись знову в минуле, я не хочу бути тільки бути "ще одною", я не хочу щоб мене використовували, я хочу нормального гуманого відношення до себе. як до дівчини, а не до якоїсь там...хоча і люблю, хоча і хочу подзвонити, але ні...ця внутрішня дискусія розриває мене з середини, не дає спокою та ранить душу щораз, а особливо коли щось про тебе нагадує...а все ж знаю, якщо подзвониш, то скажу, що зайнята, що не має часу і щоб більше не дзвонив....

довго же мене тут не було...багато треба розповісти...в душі до фіга чого набралося..

По-перше послала я того Віні Пуха в далекі теплі краї, але це було після того як мені в душу кавеликів наклали, а до того ідеалізувала милого принца до неймовірних висот, але то було поті...почну з початку

Не було мене тут з 11 березня...о а 8 березня, з ого все і почалось я розповім, так ось діло було таким

вирішили ми посвяткувати Найкраще свято коли нам все дозвоено і, навіть в маршрутці, можуть всткпити місце, з подружками,...сто до того я була у свого грьобанго прнца, пиво пили...так я  проста українська дівчина зі шкідливими звичками можу і горілочки пийнути, і цигарку закурити, і в диню дати, не даремно же я 2 роки кікбоксингом займалась, а все життя з двома братами билась, але зараз не про це...і так, пили ми з ним і нашими знайомими пиво, потім мої подруги попросили првалити свою гарненьку попульку до них...і що поманило мою душу...ой, а діоньки мої то файні дівки, коньяк- чисто жіночий напій, але я його не пила, і 2 бутилочки мого улюбленого мікадо, ми не мажорки ж а бідні студентки)))я їх і випила сама, а дівоньки насооджувались коньячком...добре було якби не подальша горілочка,...ну дівкам в голову вдарило, а там ще й інші діульки прийшли ...а те чдо поїхао на вокзал з другом-ідіотом передачку якусь зустрічати, ми домовилсь що зустріемось потім, але до того ще дожити треба було...ось у нас в голові рай на землі, в шлунку асортимент алкогольних напоїв, а душі гульть то хочеться..нас рятувало таксі, правда оно їхало пів години. за які ми часу даремо не тратили..приїхало таксі, та горе що їх було два...Я ж дівчина проста вирішила що те що ближче то наше та й вмостилась, а дівоньки мені й говорять " це не наше!- А мені так це подобається, я на ньому буду їхати!. Але ні поїхал на ішому....та ц маленькі цікавенькі моментики...ї що звоню тому балбесу вемогутньому, а в нього телефон вимкнений, воню другу-ідіоту і в нього, та ви ще мене не знаєте, я ж знаю де вони гуляють і що ви думаєте хватило розуму туди припертись..така дівка ділова в голові метелики в животі метелики вся в хутрі міні сукенці на шпильках 13 сантиетрових завалюю в те "заведение" а воно бидло там сидить і говорить 2 Я так і думав що ти приїдеш!" а що ти ще міг подумати коли я тобою тільки і жила, до ого ще мій мозок міг тоді додуматись,більше ж ні до чого....гулли ми гуляли, танцювали...робили з шлунка лікеро-горілчаний заводик...і тут драка почалась, але ж я сне дозволю щоб мого принца побили або поставили бланш...лізу в середину кучі, там чоловік 20 витягую придурка, та ще й кричу на всіх, безстрашна була...ще дівулі якійсь ледь не вмазала по пиці, але пронесло, а то ногті не дай бог поламала...

знаєте добре було, так на душі і легко і в той же час бачила, що не так він повинен відноситись до мене, не так хлопець відноситься до дівчини котру кохає...ну душа і мозок підказувало, але ж те серце моційне находило всьому відмазки, всім його діям, всім словам....

Потім додму, наступного дня не звонить, а вночі козел подзвонив і наїхав, чому це я не дзвонила, але йомайо ми же дорослі люди! Ну куди годиться цей дитячий садок! Передзвонив і попросив, щоб я не дзвонила. та будь ласка. Да мен було не прємно, я взагалі не розуміла приини таких його дій, але то вже оє особисте діло.....

Потім через декілька днів дзвонив, але моя сила волі вернулась до мене чи може гордия я не браа просто трубку, або говорила що передзвоню...

Тут мій День Народження! 21 рік виповнилось...як мої подружки говорять "ОЧКО"...З самого ранку батьки букет квітів подарували, в групі привітали, дзвонили. писали, головне що не забували і той придурок також написав...і що попереписувались де-кількома повідомленями та й на цьому зупинились...в вечері всі мої найрідніші повалили в боулінг, потім піцерія, потім клуб і самі розумієте скільки було випито..подзвонила придурку...ледь не поїхала до нього , але Бог відвів....за те в ранці бачила..стояв ідіот на зупиці, як мене тоді всю колотило, сльози на очі навалювались, так в горлі давило, що кричати хотілось..але посміхалась, а воно навіть не привіталось...козел...

Я так хотіла щоб він просто поговорив, я ж жила ним, мені ніхто не потрібен був, тільки він, і все...

Тут ще кінця не було моєму терпінню, це настало тоді коли він через тиждень подзвонив не з того не з сього і сказав що приїде, ну думаю добре я ж тобі ща встрою вирвані годи. Не знаю що тоді мною оволоділо, але так по йцях йому хотілось врізати а потім по личку його гарному, аж тіпало від такого бажання, і що я зібралась, накрасилась, чекаю, а він пише "зараз не можу- зайнятий", о тут я оскаженіла і вічливо попросила щоб забув мене, мій номер і викреслив з памяті все що зі мною повязано...все лопнув пузирьок...через декілька днів я ще діналась що він спочатку зі мною ходив до друзів, а потім зі своєю лілічкою..бля ну це потрібно бути таким козлом, а мені такою дурою, щоб цього не бачити...

Дзвонив поті, але мій сука вічливий характер просив, щоб не дзвонв мені і уявляєте послухав

Я не знаю чи люблю його чи ненавиджу, але таке бажання при моживості так вїпати, щоб нав, що я не таке ангелятк, як він думає. Так хочеться щоб воно сука отримало своє..

Після всього що з ним трапилось і після того як попросила щоб не дзвонив мені стало легше, навіть дихати вільніше..Я знову стаа веселой, почала більше посміхатись, ходити з подругами кудись, просто мені стало легко і нічого не сковує, почала книжки читати, не сердюсь та й оправилась, а то ходила як скелет по якому можна вивчати анатомію з 45 кг, тепер я фігуриста дівулька з 51кілограмчиком, одяг хоть нормально сидить, а то як на вшаку був...файно все , а в пик дати хочеться)))

не судіть строго за помилки і за суржик, все писалось від душі)))

а не пошел бы ты милый в задницу подонок!!!!!пингвин напыщеный!!!!смотри, а то корона упадет, гребаный вини пух!!!!!

Вчора їздила до "коханого"...якщо його так можна назвати...до колишнього....Ми з подружкою спочатку сходили на квн, а потім в піднесеному настрої вирішила влаштувати собі ще одне свято казкової ночі...не знаю, але в цьому плані, для мее він найкращий...він знає, що я люблю, як я люблю...навіть говорити нічого не треба.....а ще мені його не вистачає...біля нього я спокійна..така задоволена життям...ну як я не стараюсь не можу без нього, навіть голос, але приємно чути....так ось поїхала до нього така вся натхнена фантазіями нашої ночі...дивились футбол, потім кіно якесь...таку мильну оперу))) потім трохи побалувались....і я тут вже напівгола дівка та і він тай же ( після двух разів вже) сидю на ньому з нестерпним бажанням продовження говорить, що не хоче...давай подивимось бокс або просто вже ляжемо спати.....я спочатку не зроуміла...в такий ступор мене ввели його слова...думала пожартував...та не там то було...реально...Я вже почала запитувати може зі мною..чи щось не так зробила, а він "просто не хочу, не наю що зі мною але не хочу"...я була здивована до самого ..навіть не знаю до якого місця.....і що лягли спати...просто спати...

Сьогодні подругам розповідала...вони також були в шоці, а я ще досі...

Не дзвонила йому сьогодні, та й він також..на роботі, мабуть, втомився..а може не хотів..але не буду телефонувати..хай буде, що буде...

Ну де таке бачене, щоб хлопець дівчині говорив "не хочу"...я такого не чула, не знаю..і взагалі вперше зустрічаюсь з таким..Ну нормально же в мене все..ну добре груди не такі як хотілося б ..але ж присутні..по рельєфах тіла спостерігаються...не товста, навпаки,животик маленький.....ну ріст невеликий, але ж з цим я нічого поробити не можу....не розтягну же я себе...

не розумію...

Я думала...думала..думала..і вирішила, що життя в мене не таке вже і погане...не все в ньому так хреново, як я малюю....буває ж і гірше...а це так, перевірка ...люди тут є, тут вони зникають з твого життя, той хто потрібний завжди буде з тобою..буде терпіти твої перепади настрою, дурнуватий сміх, сопливі вечори..і не зважаючи на всі нісенітниці котрі ти несеш, дрібязки які ти робиш - буде поруч і в біді і в моменти радості...підтримає, повеселиться але поруч...а всі інші то так..."проходящее"..вони зявляються, а потім так само зникають...і не треба а цьому зациклюватись...навіть мій колишній...знаю, що прожужала всі вуха про нього...і проплакала таож багато літер у віртуальному світі, але не даремно же він то зникає, то зявляється....він є..от і добре...є кому поскаржитись...а якщо треба й кохатись...знаю, що не повина з ним спілкуватись, та й руйнує моє життя...просто потрібно змінити до нього своє відошення...а там і простіше буде...ось так дівоньки пройшов день роздумів, про важливих і не дуже людей в моєму житті...в написанні історії моо життя

Щось останім часом я не я...якесь таке відчуття, ніби не в своєму тілі, не там де потрібна, і роблю зовсім не те що хотілося, чи те, що треба...

З подругами також ніяк не клеїться...щось ніби викинуло мене з течіїї....знаю, що потрібно було запитати, що трапилось, але ж не малі діти, щоб дути губи через щось!!!нічого не робила, але щось не те...Я люблю їх, нас не одна пригода звязує і не один зарюмсаний вечір...багато чого разом прежили...Оленку бачила сьогодні, але також ніяк...ніби просто знайомі....просто так декілька місяців друг-друга знаємо...якось не так повинно бути....Не можу я просто так закривати очі на те, що дорогі люди хочуть піти з мого життя..не так повинно бути..не така повинна бути дружба...Це, мабуть, через мою звичку говорити все...так як думаю, без фальші чи чгось такого...не люблю цього в собі...навіщо, просити поради і не чути правди..мене запитають- я відповідаю як думаю....так як бачу правильним....Сумо, просто сумно, що так в житті трапляється...

Подзвонив колишній, попросив передзвонити..я передзвонила- і що? а нічого- не з ним розмовляла..з другом його..і так якось на душі стало...не так як треба...я не шкодую, що було, адже сама цього хотіла, та й добре було...шкода, що наділяю його  якимись такими неіснуючими якостями...яких не існує, а я просто хочу їх бачити....

щось в горлі застрягло...та й сльози навертаються...щось зі мною останім часом не те....якось слабка, аж тошно самій інколи стає...вибачте за слабкість і моє постійне скиглення....

В мене завжди як не у людей!!!!Наступаю на граблі раз- вони мене вдарять по голові, потім вертаюсь і знову наступаю на ті ж граблі...стільки  вже можна гемселити себе, сама все сама....оступаюсь на тому ж місці, бю собі гулі, а все ж воно мене не вчить...скільки разів я зарікалась, що не буду з ним спілкуватись, скільки разів говорила, що востаннє, та останнє так і не настає....все вертається, все вертаю сама...

В чому справа, так бачилась сьогодні з колишнім...мене як манить до нього, ..не розчаровувалась давно...ніхто душу на смітник не викидав.....мазахістка хренова...не можу я нічого з собою зробити...нічого...він як магніт притягує, манить невідома сила до нього....Господи, бачились, розмовляли, цілувались, ....кохались..не можу я нічого з собою зробити коли він поруч...я його хочу повністю....тільки для нього я можу бути такою....тільки з ним відчуваю спокій душі....поруч.....

Приїхала до нього, розмовляли ми про все і про те,що він придурок, і про те, чому перестали спілкуватись....і про нас..адже пройшло вже майже 3 роки, а все рівно нас тягне друг до друга....він був милим, спокійним, уважним...таким, яким я його памятаю, таким яким люблю.....а цілується він...в мене макітру зносить...мозок кудись дівається і робіть зі мною що хочете- це так назвати можна....не навчилась я ще тримати волю в руках біля нього....все боюсь через десятиріччя пожалкувати, що втратила єдине справжнє кохання....коли з ним- ніби на іншій планеті, нічого не має, нічого не заважає....але і в казок є кінець...і цій маленькій історії також настав кінець, коли він проводив мене на маршрутку....коли я зрозуміла, що те все що було там...в нього дома, там і залишиться...і тільки моя память буде повертати до тих моментів і передивлятись картинки та відчувати все знову, і знову, і знову....

я поїхала, бо мала зустрітися з хлопцем, у нас було тіпа побачення...такий нічогенький хлопчина, веселий, розумний...а ходячи по вулиці відчувала запах, запах колишнього...і знову верталася до тих відчутів...мені пофіг було на Віталю, я хотіла плюнути та поїхати, але щось стримувало, мабуть глузд повернувся...я не поїхала, пішли з тим ( я його лейтенантом буду називати) попили чайку в ресторанчик, він мене на таксі завіз додому, поцілувалися...а цілується він як колишній..так само губу прикусує, ...я навіть представляти почала, що то не він...дурепа, але яка вже є....та й розійшлися...

і що ви думаєте, подзвонила, але то вже не те спілкування, не сам був і простежувалися нотки наглості..та я й не наполягала, зрозуміла...

ось так ..думайте що хочете, але не розумію, чи то я шкодую, чи ні...поки не розібралась...але зрозуміла, що він завжди буде в моєму житті..

Не знаю, але останім часом світ біля мене чи змінює своє обличчя чи руйнується, я починаю усвідомлювати багато речей...розуміти багато речей і, в той же час, не роуміти людей...не тих, котрі для мене просто постороні, а тих, котрих я вважала рідними для своєї душі...може в усьму цьому є й моя провина, але цього ніхто не каже...ті подруги, котрими я ак дорожила, хвилювалась та раділа, чомусь стали чужими людьми, як просто прохожі. котрі проходять мимо і не вертають на тебе уваги, а ти їх пропускаєш мимо себе...Може я вина в тому, що так переживала за їх відносини і радила та говорила те, що думала на рахунок їхніх стосунків з хлопцями, а може тому що просто не звертала уваги на їхні скандали та говорила, що все буде добре...інколи не знаю, чи промовчати, чи може вже, щось сказати...

а ще мене вбило те, що сказала, не далека мені людина, подруга, як я вважала:"Я не розумію тебе!!"..мені хотілось сказати :" Ти, навіть, не хочеш зрозуміти, вислухати...чи просто запитати, що сталось!" Адже е при ній я плачу в подушку, чи сиджу , ніби об стіну бита...не приній я їм шоколад і плачу перед монітором ноутбука...і не від того, що в мене соловї на душі співають...не від того, що при них я посміхаюсь, а душа горланить і просить на допомогу....не запитують, а на мої якісь розмови, навпаки відповідають реченням з одного слова..ось так ті, кого вважала такими рідними і зрівнювала, з сестрами стали для мене чужими..а може я для них стала чужою, незрозумілою, бабою-ребусом....А ті, кого я вважала чужими і взагалі не зрозумілими підтримують в ті моменти, коли і слів не треба, коли просто потрібно, щоб хтось був поруч, щоб хтось вислухав...просто постороні, чужі, але в складні моменти життя такі рідні....і ті такі ж як я перелякані як я ....ті котрі на слова "дура, ідіотка,коза та інші.." відповідають так само...та сміються...таких мало, як виявилось .

Анютка( сусідка по кімнаті), спочатку я думала, що прибю її колись вночі....а зараз, не знаю, що б без неї робила....без її жартів, та просто мовчання...людина, котрій говорити нічого не треба- сама все зрозуміє, навіть коли заходиш в кімнату, на обличчі посмішка, а на очах сум...відразу питає, відразу кричить або просто вислухає..такий веселий чоловічок)))

Юльця та Катюха- люди, яких я рідко бачу, люди з котрими довго можимо не спілкуватися, але при зустрічі вислухаємо, допоможемо друг другу,...чи навіть при поганому настрої через душевні катаклізми приїдуть в будь-який час...і просто поговорять...просто будуть поруч....

Мої батьки- золоті люди..люди, котрим я винна життя, котрі люблять мене таку, яка я є....за те, що я взагалі є...Люблю цих людей, дуже сильно...

Не писала, думала зібратися з собою і всі свої думки тримати в собі, але тягне сюди...тягне магнетичною силою..може комусь здається смішним, те що я пишу..дівочою тінейджерською маячнею...але тільки в цьому блозі я виписую накипівше в середині ...."не судите строго" така вже моя дурна дівоча доля....

День Св. Валентина, або як я для себе його називаю день ванільних парочок пройшов ніяк...я чекала дзвінка...одного дзвінка...від нього, собі навіть соромно інколи зізнатись, але не зважаючи на все його прощаю... Хоча як подзвонить буду відмовлятись від власних слів, але чекала тільки його дзвінка...просто голосу...просто почути...хоча, що я йому сказала, що мені без нього набагато краще, що він приносить тільки страждання в моє серце з кожною появою, що без нього моє життя набуває сенсу, що без нього я живу.....але я живу, щоб показати.ю що сильна, що моєї волі вистачає надовго, що я йду далі і не збираюсь зупиняти....зараз я все розповідаю як є..може тому, що скоро місячні, чи просто тримала  в собі і нікому, нікому цього не можу розповісти, адже для всіх я сильна, цілеспрямована дівчина, котра нехтує хлопцями і відсилає їх по долі під час першої їхньої помилці....так я тримаю все собі, але всьому приходить кінець...і ось цей кінецьприйшов..мені краще все написати ніж комусь розповісти...

Сьогодні подзвонив, хоча не брала телефон....була в нічному клубі...радувалась життю....танцювала дівуля до не хочу)))

Просто не розумію, навіщо дзвонити, після всього наговореного...знову "кохана" відшила...знаю чекала..але не хочу бути запасним варіантом, не хочу бути, як другий причал..завжди вислухаю, пожалію, якщо попросить пробачення...запуталась...дуже запуталась....то чекаю, то апитую "навіщо?"...хоча сама не знаю, як би розмовляла....може й відіслала б в теплі країни, хоча потім би знову чекала.....егоїстична, напевно, скотина...сама не знає чого хоче...але щось...

Не розумію чи люблю, чи просто люблю чудові моменти...

Є в мене друг, якщо його можна так назвати) Він з іншого міста, але якщо я приїжджаю до бабусі в гості він завжди тут як тут...біля мене, годить мені як може...зі сторони можна сказати, що пилинки здуває....але, щось не то..так він мені подобається, гарненький, добрий, уважний, завжди вислухає, але щось не то...

Сьогодні, сиджу така, роблю звіт по практиці і дзвонить...ну тіпа я в місті і хочу тебе побачити. Я, звичайно, сказала, що побачимось....а після закінчення розмови думала, якого хріна його сюди притянуло, обзивалась на нього, не дуже то і бачити хотіла..все думала, може передзвонити і сказати, що невідкладні плани...але ж пообіцяла...і що приїхав, з букетом троянд.Тіпа завтра День ванільних парочок..звичайно мені було приємно)))давно ніхто не дарував троянд( але я ромашки люблю)..але то вже не важливо приємно ж, що хтось про тебе думає....Знаю, що з ним нічого не буде...та ми і не сильно мозги друг другу довбемо...я роблю що хочу, він також...от так ми і живемо...просто друзі))